Заголовковий комплекс журналу

 

Як зазначає Шевченко В. Е. [31-35], заголовковий комплекс – це підсистема всередині текстової системи журналу, що складається з елементів, які знаходяться поза текстом.

Ефективність  журнального  матеріалу багато в чому визначається вміло поданим заголовком, оскільки заголовок переконує читача ще до читання матеріалу. Багато читачів спочатку переглядають заголовки і лише після цього обирають статтю для читання.

Особливо сильне значення заголовок має, якщо він виноситься в анонс на обкладинку журналу. Читач може купити видання через те, що побачив візуально яскраво виражений заголовок статті, прочитав його та зацікавився змістом.

Чітка організація всередині журналу – запорука якісного видання. Ієрархічна система рубрикації журналу організує читання, попереджує читача про зміни у тексті, початок нової думки, змушує зробити паузу для розуміння прочитаного, допомагає відшукати новий матеріал або його фрагмент. Чітке дотримання один раз прийнятого функціонального призначення і відповідного оформлення рубрикаційних одиниць стає виразником стилю журналу.

Але не лише заголовок сприяє розкриттю змісту матеріалу. Цілий комплекс елементів дає читачеві попереднє уявлення про текст з різних позицій. Такий комплекс отримав назву заголовкового комплексу (у літературі використовується також термін «система рубрикації»).

До заголовкового комплексу можна віднести компоненти, які розкривають зміст матеріалів і виконують функції заголовків: рубрика, заголовок, підзаголовок, шапка, лід, анонс, вріз, текстівка. Заголовок також може включати зображальні елементи. Привертають увагу до матеріалу не лише заголовок і підзаголовок, надзвичайно велику роль грають врізи та текстівки.

Склад заголовкових компонентів, їх композиція та дизайн визначаються форматом журналу і стилем оформлення, кількістю матеріалів на сторінці, кількістю й розміром зображальних та декоративних елементів. Контент  журнального  матеріалу, місце його розташування в номері та на сторінці, змістове навантаження заголовка визначають прийоми його оформлення. У заголовковому комплексі органічно зливаються змістова і графічна частини, відображаються  особливості  змісту  видання  і стилю його оформлення.

Текстові елементи  видання  належать до заголовкового компоненту відповідно своїх функцій, серед яких:

– інформативно-орієнтуюча (змістова);

– розподільна (групування інформації за ступенем важливості);

– рекламно-експресивна (привернення уваги);

– когнітивна (розуміння твору, відповідність його інтерпретації наявним в пам’яті моделям й актуалізованим фоновим знанням)

– декоративна.

Всі компоненти заголовкового комплексу передають зміст матеріалу різнобічно й у стислій формі. Це явище знаходить пояснення у психологічних закономірностях сприйняття. Психологи виявили, що у сприйнятті реципієнта існує механізм, який реконструює структуру значного за обсягом текстового масиву на матеріалі невеликого тексту. Цей механізм дає можливість читачеві, який сприймає невеликий за обсягом текст (заголовок, підзаголовок, лід, вріз), сформувати уявлення про його структуру так, що вона проектується на структуру і характеристики тексту статті у цілому.

Заголовки виконують інформативно-орієнтуючу функцію, розділяють текст на фрагменти, що легко сприймаються, створюють змістові зупинки, переходи, акценти. Заголовок може відобразити всі інформаційні властивості публікації: тему статті, редакційну позицію, часові характеристики, жанр, авторське бачення, адресацію.

Але такої повної інформації  журнальний  матеріал вимагає рідко, головне – тема публікації, яка виноситься у заголовок і рубрику – графічно-змістовий центр заголовкового комплексу.

Великі за обсягом матеріали потребують додаткового розчленування. Тоді у заголовковий комплекс вводяться такі елементи, як підзаголовок, анонс, лід, резюме.

Читаючи заголовки перед тим, як зупинитися на статті, читач визначається у подальших діях – читати всю статтю або пропустити її, переглянути зображення, відкласти читання на деякий час. Прогноз подальших дій складається на дотекстовому етапі сприйняття, тому важливо, щоб у читача склалося потрібне враження від публікації на основі елементів заголовкового комплексу.

Інформативність заголовка може бути досягнута такими засобами: образними, предметно-логічними, формально-описовими.

Спочатку заголовкові компоненти розпізнаються як такі, що активізують елементи комунікативної моделі «Я читаю». Далі у читача активізується знання про функцію, яку виконують заголовкові компоненти. З попереднього досвіду він знає, що заголовки, рубрики, врізи – це знаки тексту і саме за їх допомогою можна орієнтуватися в змісті, а потім у відборі публікації для уважного читання.

На підставі цього попереднього досвіду читач звертається до заголовкових елементів. Наступний крок – витягання з пам’яті моделей сценаріїв сприйняття заголовку і тексту.

Сегментація інформації у заголовковому комплексі йде по лінії – загальна тема (рубрика), звуження до конкретної проблеми (заголовок) та фактів (врізи). Ліди, заголовки та підзаголовки будують тематичну структуру тексту, акцентують на найбільш важливих аспектах. Вони служать опорою для читача в розумінні змісту, а при швидкому перегляді дають достатнє уявлення про зміст всього матеріалу.

Розподіл матеріалів за ступенем важливості демонструє редакційну оцінку матеріалів. Своїми розмірами і розташуванням заголовки дають читачеві зрозуміти, наскільки редакція вважає ці матеріали важливими чи цікавими. Рекламно-експресивна функція заголовкових компонентів проявляється у тому, що зміст та оформлення заголовків привертають увагу читачів і спонукають їх почати читати весь текст.

Назва має бути цікавою, привабливою, такою, що в міру інтригує, тоді є шанс розраховувати на те, що виникне етап уважного читання тексту. Заголовок формує емоційність сприйняття матеріалу та виконує оцінно-експресивну функцію. Важливість її визначається тим, що твір має переконати адресата в тих положеннях, які захищає автор, навіяти йому певні установки, створити емоційно сприятливі умови, довірливе ставлення до висловлюваної думки, теми матеріалу.

Відповідно до їх впливу на читача і формування попереднього уявлення про матеріал заголовки можна розділити на нейтральні та мотиваційні.

Нейтральні заголовки, як правило, складаються з одного-трьох слів і коротко інформують про тему без жодної оцінки чи емоцій. Вони можуть констатувати чи давати фактичні відомості (хто, де, коли, скільки). Неемоційні заголовки не містять авторської чи редакційної оцінки та мають на меті переконати читача, що перед ним проста фіксація подій або думок (хоча послідовність матеріалів теж може інтерпретувати їх зміст).

Мотиваційний заголовок – елемент тексту, завдання якого вплинути на читача емоційно. Тут мова йде про те, щоб здивувати читача, заінтригувати й інколи викликати посмішку. Проте спонукальний заголовок має чітко відповідати змісту статті.

Сучасні журнали застосовують велику кількість експресивних заголовків. Яскраві, виразні назви полегшують сприйняття тексту, привертають до нього увагу, хоча можуть заважати читачеві скласти власну думку про зміст.

Заголовок має враховувати інтереси читацької аудиторії, для якої призначений. Інтереси й інформаційні запити читачів найрізноманітніші, і заголовок, залучивши увагу одного, залишить байдужим іншого. Нерідко читач отримує всю необхідну інформацію з заголовка і не потребує читання тексту. Тому заголовок має перш за все зацікавити, примусити прочитати матеріал, а не давати відповіді на всі питання.

Декоративна функція заголовка реалізується композиційно-графічною побудовою за допомогою шрифтових виділень, використання кольору, декоративних елементів, прийомів верстки.

Кожен журнал обирає певний стиль оформлення заголовків:

– кілька заголовкових компонентів поєднуються у блок;

– використовується титульний шрифт без будь-яких декоративних елементів;

– використовується «виворотка» (білий текст на чорному тлі);

– застосовуються декоративні елементи, підкреслення або рамка (повна чи неповна, кольорова тощо);

– заголовок розміщується поверх зображення.

Комунікаційні прийоми виділення заголовкових компонентів пов’язані з рядом особливостей журналу, а також психологічними факторами.

Вибір засобів виділення – завдання оформлення  видання, а вибір об’єктів виділення є справою автора і редактора. Все це обумовлюється цільовим призначенням і  особливостями  сприйняття тексту читачем. Виділення є одним із засобів керування процесом читання, забезпечують однозначність розуміння тексту різними читачами і допомагають кращому запам’ятовуванню матеріалу.

Заголовковий комплекс змістовно та структурно відділяється від тексту. Композиційний варіант верстки заголовка визначає його функціональність. Оформлення елементів рубрикаційної системи здійснюється через титульний шрифт, форматування, пробільні й декоративні елементи.

Архітектонічний заголовок поєднується з декоративними елементами відповідно накреслення шрифту: напівжирні і жирні шрифти не сполучаються зі світлими лінійками, або, навпаки, світлі шрифти – з жирними, плашка чи виворотка несумісні з тонкими, курсивними шрифтами.

Заголовковий комплекс, розташований у повній або неповній рамці, збільшує свою площу до формату потрібної кількості шпальт і врівноважує всі елементи сторінки. Концепція функціонального дизайну стверджує, що око читача не стомлюється, якщо є постійна вісь орієнтації. Тому заголовок починають на одній лінії з лівою межею тексту. Відстань між словами в заголовку повинне дорівнювати половині ширини великої букви Н шрифту заголовка. Важливо пам’ятати, що заголовок, який складається тільки з великих літер, програє у зручності читання.

Формування багаторядкових заголовків вимагає підвищеної уваги. Довгі заголовки є важкими для сприйняття, тому найкраще, щоб довжина заголовка не перевищувала 45 знаків (для однорядкових рекомендується не більше 32 знаків, для дворядкових – максимум 22 знаки в кожному рядку, для трирядкових – максимум 15 знаків).

Дієслово (головний елемент заголовка) у багаторядковому варіанті має стояти в першому рядку, а складні присудки, прикметники й обумовлені ними іменники, а також устояні словосполучення – в одному рядку.

Підзаголовок буває основним (стосується всього матеріалу) та внутрішнім (розбиває довгий матеріал на змістові фрагменти). Підзаголовок пояснює та деталізує основний заголовок, або надає йому іншого сенсу.

Більшість журналів основні підзаголовки оформляють однаково – застосовують певний шрифт та кегль безвідносно до кегля та шрифту заголовка, виділяють його лінійкою, повною або неповною рамкою, встановлюють на плашці, «виворотці» і розташовують відносно заданої вісі.

Внутрішні підзаголовки (назви окремих частин публікації) розділяють текстовий матеріал на кілька частин та розташовуються в окремому рядку безпосередньо над тієї частиною журнального  матеріалу, до якого належать, з однаковими відступами з обох боків або асиметрично, із лівим чи правим вирівнюванням.

Для внутрішніх підзаголовків обирають однаковий з іншими підзаголовками шрифт або складають жирним шрифтом тієї ж гарнітури, що й основний текст. У деяких журналах внутрішні підзаголовки виділяють декоративними елемен­тами, підкреслюють лінійками, розташовують на плашках тощо.

Інколи кілька підзаголовків виносять на початок публікації і подають як окремий блок – анонс. Така група підзаголовків дуже виділяється на сторінці і допомагає читачеві швидко розібратися в змісті статті, хоча й займає невелику площу.

Анонси статей у журналах виносяться на обкладинку або розміщуються на сторінках, зайнятих змістом. Анонс на обкладинці журналу може складатися лише із заголовка матеріалу або доповнюватися зображенням, підзаголовком, лідом. Головне, щоб такий анонс містив номер сторінки, на якій розміщено матеріал, а текст заголовку повністю збігався із заголовком статті.

Як зазначає Шевченко В. Е. [31-35], важливим комунікативним засобом журналу є його система рубрикації. Рубрикація – система рубрик, у яких словесними та композиційно-графічними засобами подається тематика підрозділів  видання .

Рубрики у сучасних журналах є сталим компонентом, їх назви визначаються ще на етапі створення концепції видання і є постійними. Всі матеріали добираються відповідно до їх тематики. Зустрічаються також змінні рубрики або такі, що з’являються відповідно контексту (актуальна подія, відома особистість, цікава тема тощо).

Читач звикає до рубрикації конкретного журналу та послідовності розміщення матеріалів. Рубрики полегшують читачеві користування журналом, пошук потрібної статті, розкривають предметно-тематичну спрямованість матеріалів.

Тематична рубрика є не тільки довідково-пошуковим елементом, але й засобом активізації та полегшення сприйняття тексту. У цій якості рубрика є невід’ємною частиною тексту і вимагає уваги не тільки до шрифтової і композиційної форми, але й до точності характеристики тематики розділу, його узагальнення, конкретизації (наприклад – «Фінанси», «Ситуація», «Видатні особи»).

Сучасні суспільно-політичні журнали застосовують такі назви рубрик, які дають повне уявлення про тематичне та читацьке призначення. Крім цього, назви рубрик підбираються таким чином, щоб будь-який матеріал міг стати у заданий перелік рубрик: подія, на часі, точка зору, ситуація, коротко, фінанси, влада, громадянське суспільство, культура, фотофакт, актуальне інтерв’ю, ми, наукова бібліотека тощо.

Публікація матеріалів під постійною рубрикою вказує читачеві на постійні ознаки текстових та зображальних матеріалів, які входять до складу постійної рубрики, навіть при розташуванні її на різних сторінках або в різних номерах.

Таким чином, рубрика у журналі може бути:

– тематичною (слово чи словосполучення, що характеризує зміст розділу);

– формально-графічною (зображення-символ, що вказує на початок розділу);

– рубрика з коротким переліком основних матеріалів.

Заголовок твору і назва рубрики функціонально пов’язані між собою логічно і стилістично. Рубрика узагальнює тематику, але стаття може мати додаткову назву, яка конкретизує рубрику.

У системі тематичних рубрик усередині однієї загальної рубрики їх графічне оформлення має відрізнятися. Оформлення постійних рубрик у журналах уніфіковане, використовується певний колір, декоративні елементи, шрифти.

Матеріали, розміщені під певною рубрикою, можуть мати додаткову назву – підрубрику. 

Службові рубрики уточнюють характер аудиторії, для якої призначений матеріал.

В оформленні рубрик можна виділити такі основні типи:

– зображальні;

– текстові на плашці;

– текстові «вивороткою»;

– текстові із підкресленням або в рамці тощо.

Окремим елементом заголовкового комплексу є розгорнута форма підзаголовка у вигляді виділеного стислого вступу – ліду, який належить до окремого матеріалу або добірки і доповнює основний заголовок. Його виносять у верхню частину або на середину матеріалу і виділяють пробільними елементами, лінійками, рамкою, підкладкою, набирають жирним шрифтом.

У 70% матеріалів лід розташований у верхній частині, 15% журналів встановлює його над основним заголовком або поряд із ним. Лід також може заповнювати простір біля зображення на його висоту, як правило, з лівим вирівнюванням.

Вріз – стиснуте повідомлення, яке пояснює або коментує текстовий матеріал. Іноді в цій ролі виступає коментар автора або фахівця з даної проблеми, висновки, додаткова або пояснювальна інформація, яка супроводжується, наприклад, фотографією.

Серед сучасних засобів оформлення врізів найпоширеніші: окреслення простою або фігурною рамкою, виділення напівжирним шрифтом або іншою гарнітурою, розміщення на підкладці або в оточенні білого простору.

Виділення врізу лише шрифтовими та пробільними елементами дає змогу розташувати на сторінці більше зображальних матеріалів. Виділені графічно цитати також належать до врізу.

Ліди і врізи привертають увагу читачів, стають тим чинником, який може примусити прочитати матеріал.

Види лідів та врізів:

– резюме (короткий виклад події) – зазначаються головні елементи матеріалу: хто, що, коли, як, чому і де (більшість лідів-резюме включають три-чотири з цих шести основних питань, інші розкриваються у наступних абзацах тексту);

– одноаспектний – виділяє тільки один важливий аспект статті;

– описовий – емоційно окреслює проблему, дає оцінку, інтригує;

– питальний – у формі запитання або пропонування кількох варіантів розвитку події;

– цитатний – подається фраза з коментарем ситуації;

– драматичний – текст навмисно драматизує ситуацію;

– реакція – виклад наслідків ситуації і прогноз подальшого розвитку;

– аналітичний – констатація факту з можливими варіантами-наслідками;

– ситуативний – звіт, результат події;

– одиночний – з двох-трьох слів, у формі підзаголовка;

– інші: сюрприз, контрастний, дражливий, ознайомчий, статистичний, анекдотичний, оповідальний, ретроспективний.

Але у будь-якому випадку вріз має бути скоріше інформативним, ніж сенсаційним.

Окрім названих, у сучасних журналах засобами оформлення виділяють наступні текстові блоки, які умовно можна віднести до заголовкового комплексу:

– прізвище автора;

– текстівка;

– довідка;

– коментар;

– від редакції;

– післямова;

– P.S.;

– афоризм тижня.

Отже, заголовки, підзаголовки, рубрики, ліди, врізи важливі для читачів журналу та привертають його увагу на всіх етапах сприйняття змісту (дотекстовому, текстовому, післятекстовому).

Рубрикація розкриває будову журналу, показує читачеві зв’язок та взаємозалежність всіх складників його ієрархічної будови, допомагає краще розібратися в змісті видання.

Як пише Тортунова І. А. [26], рубрики в різних журналах можуть носити різні назви («Новини», «Було, є, буде», «Що? Де? Коли?», «Повідомляємо» тощо), виконуючи однакову функцію. Незважаючи на те, що в кожному виданні є «свої» ексклюзивні рубрики, існує наявність загальних обов’язкових позицій у рубрикаторах сучасних популярних журналів.

Лист редактора (або його звертання до читача) підтримує постійний зв’язок із читачами, підводить результати конкурсів, поздоровляє з державними святами, повідомляє про корпоративні свята, створює образ редактора видання, що відповідає іміджу журналу. Наприклад, у журналах, що ставляться до всього з іронією, дуже дотепні редактори.

Листи читачів можуть носити як позитивний, так і негативний характер (для створення ефекту об’єктивності), але, так чи інакше, стосуються проблем і питань, висвітлених у журналі. Іноді рубрика побудована як діалог читача і редакції, яку представляє фахівець у певній сфері (юрист, психолог, візажист тощо).

У новинах, залежно від видання висвітлюються конкретні питання (у світі моди, театру, кіно, телебачення, науки, політики тощо), але головне їх завдання – своєчасність, свіжість і актуальність. Труднощі збору новин полягають, насамперед, у тому, що в цьому складному процесі задіяна досить велика кількість людей, і вже зібраний матеріал потрібно затверджувати не тільки з редактором, але й з тим, хто ці новини надав (спонсором, рекламодавцем, партнером). Це значно збільшує обсяг роботи автора.

Корисні поради, так само, як і новини, подаються залежно від спрямованості видання.

Кулінарні рецепти – річ зрозуміла, однак рецепти підносять читачеві у різній формі. Дуже популярними останнім часом стали «святкові меню».

Більшість розважальних журналів також постійно публікує психологічні тести, гороскопи, опитування читачів.